Про письменників-земляків

2019-2020 н.р. 
ПОДОРОЖ Т. Г. ШЕВЧЕНКА ( ПОДІЛЛЯ)
В іс­то­рії на­ро­ду є іме­на, які ста­нов­лять йо­го сла­ву, ве­лич і на­ці­о­наль­ну гор­дість. Са­ме та­ким є для Ук­ра­ї­ни ім’я без­смер­тно­го Коб­за­ря – Та­ра­са Шев­чен­ка. Він ос­пі­вав і прос­ла­вив свій на­род, він дав йо­му піс­ню бу­рем­ної си­ли і жи­вот­вор­чої насна­ги.
   Ве­ли­кий по­ет на­ро­див­ся у сім’ї крі­па­ка. Він ви­ріс се­ред зне­до­ле­них, піз­нав усю гір­ко­ту крі­паць­кої до­лі. У йо­го сер­ці ра­но зрос­ли свя­та лю­бов до на­ро­ду, не­на­висть до йо­го гно­би­те­лів, до всьо­го зла і неп­рав­ди.
Та­рас Шев­чен­ко прис­вя­тив се­бе свя­тій бо­роть­бі за виз­во­лен­ня приг­ноб­ле­них. Він ви­ку­вав мо­гут­ню зброю – ра­зю­че, по­лум’яне сло­во по­е­та.
Без­смер­тний  “Коб­зар” Т. Шев­чен­ко, не­мов у со­ти, ввіб­рав ві­ко­віч­ні ду­ми на­ро­ду, кра­су і ве­лич люд­ської ду­ші.
    1845-й був важ­ли­вим у жит­ті поета, він за­кін­чив Ака­де­мію мис­тецтв у Пе­тер­бур­зі й при­був до Ки­є­ва. І з 10 груд­ня то­го  ж  ро­ку  по­чав  спів­пра­цю­ва­ти зі ство­ре­ною при ака­де­мії ге­не­рал-­гу­бер­на­то­ром  Ар­хе­о­ло­гіч­ною ко­мі­сі­єю (Тим­ча­со­вою ко­мі­сі­єю для роз­гля­ду  дав­ніх  ак­тів). Ме­тою її ді­яль­нос­ті бу­ло зби­ран­ня і ви­дан­ня іс­то­рич­них  до­ку­мен­таль­них ма­те­рі­а­лів, ви­яв­лен­ня та дос­лід­жен­ня ар­хе­о­ло­гіч­них пам’яток.
10 груд­ня 1845 р. Т. Шев­чен­ка зат­вер­ди­ли спів­ро­біт­ни­ком Ар­хе­о­ло­гіч­ної ко­мі­сії як ху­дож­ни­ка, зби­ра­ча фоль­клор­них та ет­ног­ра­фіч­них ма­те­рі­а­лів.
За її призначенням він по­до­ро­жу­вав по Ки­їв­щи­ні, Пол­тав­щи­ні та Чер­ні­гів­щи­ні, зма­льо­ву­вав виз­нач­ні міс­ця і кра­є­ви­ди.
А 21 ве­рес­ня 1846 р. ге­не­рал-­гу­бер­на­тор Д. Г. Бі­бі­ков під­пи­сав роз­по­ряд­жен­ня за но­ме­ром 7247,  де го­во­ри­лося:  “Г[ос­по­ди­ну] сот­руд­ни­ку Вре­мен­ної ко­мис­сии для раз­бо­ра древ­них ак­тов Шев­чен­ке.
По­ру­чаю Вам отп­ра­вить­ся в раз­ные мес­та По­доль­ской и Во­лын­ской гу­бер­нии и пос­та­рать­ся соб­рать материал..." 

 «Тарас Шевченко і Вінниччина»: бібліографічний покажчик /           Уклад.: Г. Авраменко, О. Кізян, Б. Хоменко. Вступ ст. «Шевченкіана Вінниччини» Б. Хоменка; Вінниця ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2004. – 107с.

2019 р.
Урок-зустріч із В. Рабенчуком 
Збірка "Шевченко Вінницю бере"

1.     Біографія  В.С. Рабенчука 

    Народився 2 липня 1944 р. у с. Зозів Липовецького району Вінницької області.

     Закінчив Зозівську середню школу (1961), навчався в ремісничому училищі в Молдові, працював у  Бельцях складальником на оборонному заводі. Згодом закінчив факультет журналістики Львівського  державного  університету  (1973),  юридичний  факультет Національної академії державної податкової  служби  України (2001).

   Друкуватись розпочав під час служби в армії (1963-1966 рр.) у газетах Прикарпатського  військового  округу  та  Південної  групи  військ.  

   З 1966 р. працював журналістом у газетах «Нове життя» (Липовець), «Колгоспна зоря»  у  Вінниці (1970- 1975), «Вінницька правда» (1982-1984), головним редактором редакції радіомовлення Вінницького радіотехнічного заводу (1976-1979), консультантом Вінницької обласної організації  спілки письменни-ків (1979–1985), головним редактором інформаційно-телевізійного  агентства «ВІТА» (1995–1996)…

      Популяризував українське художнє слово на посаді кореспондента Бюро пропаганди художньої  літератури  Спілки письменників України у Вінницькій області (1985–1992). Працював сценаристом й автором закадрових текстів на кіностудії «Укртелефільм» у Києві (1989–1996), обіймав посаду начальника відділу інформації та громадських зв'язків міської податкової інспекції у Вінниці (1997–2003), був головою Вінницької обласної організації НСПУ  у  1992–1995 та 2005–2008 рр.

     Автор кількох десятків книг поезій, прози, публіцистики, кількох сотень статей у періодиці, передмов до книг інших письменників, сценаріїв до близько двох десятків телефільмів. Окремі казки друкувалися в США у перекладі Джіма Кейца англійською мовою. 

ТВОРЧІСТЬ  ПИСЬМЕННИКА 

•         Чорний вітер:  поезії. — Одеса: Маяк, 1995.

•         Вітрило ранку:  поезії. — Одеса: Маяк, 1980. — 51 с.

•         Стремління: поезії. — Одеса: Маяк, 1983. — 71 с.

•         Одного колоса зерна: нариси (у співавторстві з Н. Ю. Гнатюк). — Оде-са: Маяк, 1985. — 128 c.

•         Весільний поїзд: поезії. — Київ: Молодь, 1987.

•         Травневі смолоскипи: поезії.- Вінниця:ВАТ Віноблдрукарня,1994.-80 с.

•         Космина та його родина: казка.- Вінниця: ВАТ Віноблдрукарня, 2004.

·        Мріяння зорі: вибране. - Вінниця: Континент-ПРИМ, 2004. - 312 с.

·        Проліски для Юлі : памфлети. — Вінниця: Книга-Вега, 2006. — 8 с.

·        Тінь перста вказівного, або Дожити б до Івана Купала : проза, есеї. — Вінниця: ДП ДКФ, 2006. — 303 с.

·        Свята Тетяна мироточить : поезії. — Вінниця: ДП ДКФ, 2008. — 192 с.

·        Луцишина спідниця : повість. — Вінниця: ДР ДКФ, 2008.

·        Сходження на вулкан : поезії. — Вінниця: ДП ДКФ, 2009. — 223 с.

·        Малечин сміховик : чотири кн. в одній. — Вінниця: Консоль, 2009. — 72 с.

·        Всетерпелюк: казка про найпершого зрячого кобзаря.-Вінниця: ДКФ, 2010. - 16 с.: іл.

·        Пригоди шилохвостої : вірші для дітей. — Вінниця: Консоль, 2010.

·        Учитель дощової води : гумор для дітей. — Вінниця: ДКФ, 2010. — 12 с. : кол. іл. 

·        Казка про найвидатнішого дурня : для дітей молод. та серед. шк. віку. — Вінниця: ДП ДКФ, 2010. — 12 с. : кол. іл.

·        З Ікаром у серці : худож.-докум. роман. - Вінниця: Рогальська І.О. , 2012. -294 с. : іл. 

·        Притчі во язицех : для дітей які хочуть стати дорослими (у співавторстві з Олегом Чорногузом). — Вінниця: ДП ДКФ, 2012. — 56 с. : іл. 

·        Продововчий магазин : гумор для дітей.- Вінниця: ДП ДКФ, 2013. — 24 с. : кол. іл. 

*Шевченко Вінницю бере...

МАРШРУТНИЙ  ЛИСТ :

-         Моринці;

-         Кирилівка;

-         - Вінниця;

-         Азовське море (експедиція);

-         Оренбург, Нижній Новгород;

-         Канів…

                                КОБЗАРЕМ   УСИНОВЛЕНІ 

                                         …Так думалось -  і кануло:

розвиднилось, -  бо  враз

Над  Києвом, над  Каневом,

на весь Донбас – Тарас!

Зхапужених,  зурочених,

збезмовлених  примар –

усіх  сиріт  зАТОчених

                                          усиновив  Кобзар...                                 

ЖОВТЕНЬ 2018 р.
Урок-зустріч
СВІТЛАНА МЕЛОБЕНСЬКА - майстер пісочної анімації та галькопластики, лялькар, мультиплікатор, автор кількох дитячих книг, "гномомама" ...

УЧАСТЬ  У КОНКУРСАХ:

1) 2009 р. – авторська лялька;

2) 2012 р. – “Майстерня  галькопластики”;
3) квітень 2015 р. – перемога гнома Едварда в конкурсі “Модна  лялька” у Києві;
4) жовтень  2015 р.- участь  у  виставці “Модна лялька -10”  (номінація “Креативне  оформлення  стенду”);
5) березень  2016 р. – керша книга з трилогії  “Країна  добрих  гномів”...

ІЛЮСТРАЦІЇ  С. МЕЛОБЕНСЬКОЇ ДО КНИГИ "ВІННИЦЬКІ ГНОМИ"

КАРТИНКИ  З  КНИГИ "КРАЇНА ДОБРИХ ГНОМІВ"

ЗАНЯТТЯ  З ГАЛЬКОПЛАСТИКИ ТА ПІСОЧНОЇ АНІМАЦІЇ

2017-2018 н.р.
АНАТОЛІЙ  БОРТНЯК

Біографія 

       Анатолій Агафонович Бортняк народився 27 квітня 1938 р. у с. Олександрівка Тростянецького району в учительській родині. Дитинство майбутнього письменника пройшло в с. Жабокричі Крижопільського району. Картини, які він бачив хлоп’ям, надовго закарбувалися в пам’яті, а з часом були відтворені в поезіях. Животіння в окупованому селі, приниження, бомбардування, спалення сусіднього партизанського села Павлівки… Пам’ятає Анатолій, як вони, сухоребра малеча, по черзі крутили корбу і частували криничною водою бійців, що вигнали з села німоту. І за це дітям перепадала то грудочка цукру, то гільза від патрона. За декілька вечорів у свої неповні шість років з маминою допомогою вивчився хлопчик грамоти і кривульками виписував першого в житті листа батькові на фронт. А в чоботях, пошитих зі шкіри подарованого патронташа, пішов у 1945 році в перший клас.

 У 1960 р. закінчив філологічний факультет Одеського університету. Спершу працював у Тульчинській районній газеті, потім — у Вінницькому радіокомітеті, переважно старшим редактором художнього мовлення. До спілки письменників України прийнятий у 1965 р. 1974-1986 рр. — відповідальний секретар Вінницької письменницької організації. Він член правління Спілки письменників України (СПУ). З 1993 р.— оглядач з питань літератури та мистецтва «Вінницької газети». Зокрема, веде популярні рубрики «Од слова до слова…» (з історії, сучасного стану і розвитку української мови); «Надбужанські музи» (літературно-мистецька сторінка) і «Сміхопад» (сатирично-гумористичні добірки).

Лауреат обласних літературних премій ім. М. Трублаїні та ім. М. Коцюбинського (з 1992 р. ця премія — Всеукраїнська), а також Всеукраїнських — ім. В. Сосюри (за лірику, 1985 р.), ім. О. Копиленка (за твори для дітей 1987 р.), ім. С. Олійника (за сатиричні збірки, 1991 р.), «Срібний Еней» (за сатирично-гумористичні публікації в журналі «ВУС», 1993 р.), ім. С. Руданського (за сатиру й гумор, 1995 р.). У 1995 р. відзначений Міжнародною премією за цикл іронічних катренів «Біблійна алегорія» (США, Філадельфія). 1997 р. став дипломантом Міжнародного конкурсу «Створімо сучасну українську патріотичну пісню» (Всеукраїнська музична спілка разом з Українським культурним центром м. Детройта-Воррена, США). За збірки віршів «Одинадцята заповідь» і «Важке щастя» письменник відзначений Всеукраїнською літературно-мистецькою премією імені Євгена Гуцала (2003).

                                    Основні видання творів письменника: 
збірки поезій: «Мелодія» (К., 1965), «Немирівське шоссе», «Довголіття» (Одеса, 1970), «Полустанок» (К., 1973), «Право» (Одеса, 1975), «Русло» (К., 1977), «Батькове вог-

нище» (Одеса, 1979), «Адреса» (К.,1987), «Синоніми до України» (Вінниця, 1993), «Журавель у небі» (Вінниця, 1996); збірник сатири і гумору: «Майте на увазі» (Одеса, 1981), «Бажаю усміху!» (К., 1981), «Невже таке буває?» (К., 1984), «Де правда, де вигадка?» (Одеса, 1986), «Вибране» (К.,1988), «Помилки Колумба»(К., 1991).

    Твори А. Бортняка друкувалися в Росії, Білорусі, Молдові, Казахстані, Польщі, Бол-гарії, Угорщині, Канаді, США, Австралії та інших країнах

       Письменниця, землячка Анатолія Бортняка, Ніна Гнатюк так поцінувала творчий доробок поета: «Поетичне слово Анатолія Бортняка точне, виразне, афористичне, до блиску відшліфоване, мов яблуко на вересневій гілці. Смак і дотик його так хочеться відчути спраглими вустами». Їй-Богу, краще й не скажеш.
..  
     

"22 липня після тяжкої невиліковної хвороби перестало битися серце поета-патріота. Тяжкий сум огортає душу...
   Невимовна туга на душі від того, що так ще рано відійшов за межу вічності чудовий поет, добра людина, патріот своєї України. Але залишив нам усім – і друзям, і читачам свої книги, а їх він написав близько сорока… 
Ім’я поета Анатолія Бортняка навічно вписане в історію нашої національної літератури. Його висока громадянська поезія, його влучні і дотепні іронічні катрени, статті про мову, переклади – усе це складає його неабиякий творчий доробок, який, вірю, не залишить байдужими ще не одне покоління українців. Нехай земля буде тобі пухом, друже Анатолію. Вічна пам’ять і вічний спокій тобі! А читачам на спомин про тебе – твої, Толю, вірші, певне з останньої прижиттєвої книги.редактор відділу літератури
«Кримської світлиці».

* * *
Як ми співали – про долю, про зорі, 
в закут відклавши шаблі та серпи! 
М’якли серцями, відвіку суворі, –
з нас, воріженьку, що хочеш, ліпи.
Хвацько зліпили із нашої ж волі 
того коня, що підступно ірже. 
Як заспівалися ми на роздоллі! 
...Рідні пісні проспівали уже.
віддаленів грози останній рев. 
Притихли у жертовному безсиллі 
жовтогарячі мітинги дерев...

Іду я лісом. Шарудіння сохле 
проймає смутком зболених образ. 
З-під ніг а чи в уяві чую: «Хохле, 
так вашу долю топчуть раз у раз».
помаранчеві шарфи, стрічки... 
Носять відблиск оранжу хіба що 
прибиральниці та двірники.
Відпалали у нас помаранчі –
як знамення, як символ і масть. 
Більше їх Дон-Кіхот із Ламанчі 
нам навряд чи уже передасть.
* * *
Ліс, блакить, сивина споришу, 
дружній сміх чи античні Афіни...
Усе, про що я писав й напишу, – 
це синоніми до України.
Усе, що тільки в душі ожива, –
це вона, незабутня, нетлінна. 
І не серце, і не голова, 
а болить мені вся Україна.
* * *
Квітує наша мова. 
У квітнику зітхнеш: 
можливо, й калинова, 
але тернова теж.
І остраху пір’їна 
зашкрябає: невже ж 
не тільки солов’їна, 
а й лебедина теж?..

Ми ж до Європи прагнем, у котрій 
шанують слово кожного народу!
Туди пряма дорога. Ми криву, 
по бур’янищах, обираєм знову. 
Ми рідну мову топчем, як траву. 
А там траву плекають, як і мову.

Є таке професійне свято (8 вересня).
п’ємо з чужих нахабних рук. 
Перевертаються у трунах 
Довженко та Миколайчук.
Де гонор наш і дух державний? 
І рідне слово – де воно? 
З-над хмар зітхає Параджанов: 
«Ніч українського кіно».
Невже, Україно, незгойний синдром 
пройняв до кісток твою суть? 
Обридло й чортам із порожнім відром 
тобі переходити путь.
Невже, Україно, судилось брести 
тобі у пустелі без меж? 
Стомився вже Бог натякати, що ти 
не тою дорогою йдеш.
* * *
У Карпатах нищаться ліси –
і святині наші, і твердині. 
В’яне дух відвічної краси. 
Порожніють кублища орлині.
Тільки вітер зірко, ніби рись, 
по низах вишукує з верхівок: 
чи місця надійні збереглись
у лісах для схронів і криївок?

Бортняк Анатолій Агафонович 1) Бортняк Анатолій Агафонович 2) поет, публіцист 3) 27.04.1938 р., с. Олександрівка Тростянецького р-ну Вінницької обл. 4) Одеський держуніверситет, філологічний факультет, 1960 5) у тульчинській райгазеті; у вінницькому облтелерадіокомітеті; 1974-1986 – голова Вінницької організації СПУ; перший голова обласного Товариства української мови (нині – «Просвіта»); 1992-2000 – оглядач з питань літератури і мистецтва «Вінницької газети» (вів рубрику «Од слова до слова...») 6) – 7) член НСПУ з 1965 р. 8) – 9) у жанрах літературної пародії, епіграми і шаржу: збірка «Поезія внатрус» (1982), «Витверезник для ліриків» (1990), «Помилки Колумба» (1991); збірка бесід про культуру рідної мови «Ну що б, здавалося, слова...» вийшла двічі: у Вінниці (1992) та в Києві (1994); у перекладі російською – поетична збірка «Открытый взгляд» (1981), «Да или нет» (вірші для дітей, 1990), кабардинською – «Насип нал» («Підкова щастя», 1989) 10) – 11) автор книжок віршів і поем «Мелодія» (1965), «Немирівське шосе» (1966), «Добро» (1969), «Довголіття» (1970), «Серце дня» (1972), «Полустанок» (1973), «Право» (1975), «Внесок» (1976), «Батькове вогнище» (1979), «Адреса» (1987), «Поки дихаю, поки живу...» (1989), «Синоніми до України» (1993), «Журавель у небі» (1996), «Коли б я жив тоді на світі...» (1998); з його творів постають героїчне минуле нашого народу, характери й проблеми сучасників, звучать мотиви національної гідності, боротьби за незалежність України; поет поєднує лірику з гостро сюжетною публіцистикою, актуальними інвективами – це засвідчує і книга «Дібрані: лірика, сатира і гумор» (1988); сатиричні і гумористичні твори вийшли окремими збірками: «Бажаю усміху!» (1981), «Майте на увазі» (1981), «Невже таке буває?» (1984), «Де правда, де вигадка» (1986)... 12) двічі перемагав на конкурсах журналу «Перець»; міжнародна премія з сатири і гумору у Філадельфії (США, 1995)...

Сквер ім. Анатолія Бортняка

            24 жовтня 2009 року в селі  Жабокричі, Крижопільського                                        району відкрито сквер ім. Анатолія Бортняка.Анатолій Агафонович  Бортняк відомий в Україні письменник, журналіст, громадський діяч. Залишив по собі десятки книжок високоталановитої лірики, серед якої особливе місце посідають вірші на громадянську тематику, наповнені любов'ю до України, вболіванням за її майбутнє, освітлені мудрістю, безкомпромісною, коли це було потрібно, щирістю і відвертістю думок і почуттів. Він жив Україною, її сьогоднішніми проблемами, особливо в сферах мови, культури, освіти.

Народився Анатолій Агафонович у с. Олександрівка, Тростянецького району, хоча все його «свідоме дитинство» пройшло в с. Жабокричі, Крижопільського району, де закінчив школу із золотою медаллю.

„Я хотів би залишитись на рідній землі деревом із лелечим гніздом на плечі, щоби мала куди повертатись із вирію душа", — казав за життя Анатолій Бортняк, досить скептично ставлячись до помпезних пам'ятників деяким „забронзовілим" колегам.

Хтозна, чи не ці слова стали поштовхом до ініціативи, з якою виступила Вінницька письменницька організація та комунальне підприємство „Вінниця облагроліс" на чолі з генеральним ди­ректором — літератором і невтомним відтворювачем народних подільських святинь — Михайлом Вдовцовим, — увічнювати лицарів українського духу в скверах та парках їхнього імені.

Тож на запрошення — посадити сквер імені Анатолія Бортняка під вікнами школи у селі Жабокричі Крижопільського району на Вінниччині, де вчителювали його батьки, відгукнулись численні друзі, колеги і шанувальники таланту видатного українського поета. В повному складі на висадження дерев прибуло Тростянецьке районне літоб'єднання „Джерело", яким багато літ опікувався за життя Анатолій Агафонович, письменники із Вінниці, Кіровограда, Дніпропетровська, керівники місцевих та обласних органів влади...

Дуб червоний, каштан їстівний, сосна уральська, клен канадський і чимало інших рідкісних дерев постали на алеї імені Анатолія Бортняка. І новий шелест свого листу й подих хвої вони отримали з рук родини поета — дружини Галини Павлівни, доньки Наталі та  колег-письменників із  Вінниці.

14.08.2009

Анатолій Бортняк: «БОЛИТЬ МЕНІ ВСЯ УКРАЇНА...»

                                               БІОГРАФІЯ. ТВОРЧІСТЬ ПИСЬМЕННИКА

Анато́лій Агафо́нович Бортня́к (27 квітня 1938, Олександрівка Тростянецького району на Вінниччині - 22 липня 2009, Вінниця) — український поет. Член Спілки письменників України з 1965 року.

     Народився 27 квітня 1938 року в селі Олександрівка Тростянецького району на Вінниччині. Воєнне й повоєнне дитинство Бортняка проминуло в селі Жабокри-чі  Крижопільського району, закінчив філологічний факультет Одеського державного університету (1960). Працював журналістом, 13 років очолював Вінницьку письмен-ницьку організацію, був членом правління Спілки письменників України, першим головою обласного Товариства української мови ім.Тараса Шевченка ("Просвіта").

Перша поетична збірка «Мелодія» вийшла в Києві 1965 року. Загалом автор понад тридцяти книг ліричних поезій, біблійних переспівів, дитячих віршів, літературних пародій, сатиричних мініатюр та публіцистики.

Окремі твори перекладені багатьма мовами.

Лауреат декількох літературних премій (імені Михайла Коцюбинського, Володимира Сосюри, Степана Руданського, Степана Олійника, Олександра Копиленка, Олекси Гірника, «Срібний Еней» та інших), лауреат міжнародної премії з сатири і гумору у Філадельфії (США).

Нагороджений кількома орденами, медалями та грамотою Верховної Ради України.

Помер у м. Вінниця.

§  «Немирівське шосе» (1965),

§  «Добро» (1969),

§  «Довголіття» (1970),

§  «Серце дня» (1972),

§  «Полустанок» (1973),

§  «Право»(1975),

§  «Внесок» (1976),

§  «Батькове вогнище» (1979),

§  «Бажаю усміху!» (1981),

§  «Майте на увазі» (1981),

§  «Поезія внатрус» (1982),

§  «Адреса» (1987),

§  «Поки дихаю, поки живу…» (1989),

§  «Витверезник для ліриків» (1990),

§  «Помилки Колумба» (1991),

§  «Ну що б, здавалося, слова...» (1992),

§  «Синоніми до України» (1993),

§  «Журавель у небі» (1996),

§  «Коли б я жив тоді на світі» (1998),

§  «Одинадцята заповідь» (2001),

§  «Важке щастя» (2003),

§  «Де ти живеш?» (2006),

§  «Янгол-охоронець» (2006),

§  «Вдих і видих» (2008)...

                              50-ти кілограмовий торт до ювілея поета - Анатолія Бортняка

26 квітня 2013

На передодні ювілею Анатолія Агафоновича Бортняка (27.04.1938 – 22.07.2009) місцевий осередок товариства «Просвіти» зорганізував для молоді гру по творчості ювіляра. Даний захід пройшов під патронатом депутата обласної ради Наталії Гетце.ам’яті і любові

14 травня в рамках уже традиційного свята «Бортнякова весна», присвяченого пам'яті  українського  поета, журналіста, громадського діяча Анатолія Бортняка пройшли зустрічі з українськими поетами. 

На свято завітали поети Києва та Вінниці, котрі добре знали Анатолія Агафоновича. Це Ніна Гнатюк, Петро Перебийніс, Валентина Сторожук , Юрій Сегеда, а також дружина письменника Галина Павлівна Бортняк, голова Крижопільської РДА Валентин Панчук, голова районної ради Анатолій Стратієвський.

Ведучою заходу була місцева поетеса, член Вінницької обласної організації письменників України, учитель - методист, відмінник освіти України, Наталія  Струтинська. Основні заходи проходили у Жабокрицькій загальноосвітній школі, де колись навчався поет, а також у районному Будинку культури.

Заступник голови Вінницького міжнародного земляцтва поетеса Ніна Гнатюк вручила диплом лауреата Всеукраїнської літературної премії ім. А. Бортняка нашому земляку, лауреату  Національної премії України ім. Тараса Шевченка Петру Перебийносу і передала найщиріші вітання йому  від мецената премії — Олександра Шпака.

 Яскравими та  цікавими були виступи письменників та керівників району, які  чергувалися з прекрасними  віршами поета, лунали пісні у виконанні  аматорських колективів.

Від імені голови обласної Ради Сергія Свитка, депутатського корпусу сердечно вітав гостей та запрошених літературного свята депутат обласної Ради Іван Плахотнюк.

Він зазначив, що Анатолія Бортняка можна називати по-різному: поет від Бога, митець із великої літери, але жодні найоригінальніші епітети й  метафори сповна не охарактеризують цю творчу постать. Його вірші справді читаються серцем. Його перу належать понад 30 збірок віршів, створених упродовж півстоліття активної творчої праці. І в кожній книжці найсердечніші рядки — про рідну матір, про рідну мову, про Україну, вірним сином і високоталановитим співцем якої був Анатолій Бортняк.

- Вшановуючи  пам'ять українського поета та громадського діяча, хочу підкреслити, що Батьківщина, народ, українська пісня і слово поета – вічні. Хтось несе славу про Україну  у науці, хтось - у спорті, а поети славлять Україну словом. Хай же вічно живе слово нашого земляка Анатолія Агафоновича Бортняка,- закликав Іван Плахотнюк.